Диво-слово...
Я наповнююсь словом, що народжує диво.
Серце йде на розмову, а душа на спочинок.
Розум все забуває й відкриваю я знову
Тишу щастя простого, світло сонця живого.
Моя радість – творити, смуток мій – це мовчати.
Розум мріє заснути, серце хоче сказати,
Про незвідані далі, що народжують казку.
Коли серце говорить, розум йде на поразку.
І не раз відкриваю, те, що знати не можу
Відчуваю я стиха – дивом біль переможу.
Розум, звісно, важливий, та без серця – німота.
Справжня істинність щастя – це життя, не дрімота!
Люблю жити й творити, те, що просто не скажу,
У собі віднайду, тільки віршем розкажу.
Лиш в любові відкрию всю незвіданість дива
І відчую в душі, в тиші серця – щаслива!..
0 коментарів