Диво осені...
У калюжі оживав цілий світ розпеченого листя та сірого шуму… З кожною новою краплею дощу він виростав, наповнювався дивовижнім та інтригуючим запахом осені…
Повітря було тьмяним, важким і яскраво-оранжевим водночас. Так, ніби серед буденних навіювань меланхолії пробивалися на світ яскраві спогади минулого та мрії з майбуття. Мелодія ностальгії розчиняла колишню радість, вносила в душу якийсь дивний неспокій і наповняла відлунням тривоги цілу осінь.
Час зупинявся. А думки летіли крізь густий туман спогадів і запитань...
Чому саме зараз, коли ти губишся дрібною краплиною у розкиданій мозаїці життя, знаходиш своє власне Я і вчишся мудрості?.. Серед багряного розпачу і мелодійного суму природи відкриваєш глибокі куточки душі, розумієш далекі і таємничі відголоси серця…
Ти ніби відсторонюєшся від щоденної метушні і застигаєш холодною краплею, що високо на гілці тремтить від осіннього вітру і чекає дива… Але не споглядаєш байдуже, а тихо роздумуєш, оцінюєш і відкриваєш світ по-новому…
Ти намагаєшся поєднати безліч частинок власного Я, що перебувають у постійному русі, прагнучи затишку та гармонії – і розчиняєшся у вирі буття, яке існує навколо, щораз інакше народжуючись у тобі. Цей вир – Душа. І це не просто сонце, яке з'явилося на небосхилі, щоб принести світло. Це сонце – Любов. Як найвища сутність, новий подих, що кличе до змін, перероджень, окрилень… Життя.
Ти стаєш єдиною з собою та світом. Відчуваєш свободу, легкість єдність і тепло. Всі барви осені міняють своє значення. Кожна помилка стає уроком, кожна невдача – випробуванням, кожен смуток – надією. Все це додає сили, мудрості і надихає серце творити...
Ти усвідомлюєш свою неповторність, щастя бути унікальною частинкою Дива, яке ти досі звикла називати Життям...
Повітря було тьмяним, важким і яскраво-оранжевим водночас. Так, ніби серед буденних навіювань меланхолії пробивалися на світ яскраві спогади минулого та мрії з майбуття. Мелодія ностальгії розчиняла колишню радість, вносила в душу якийсь дивний неспокій і наповняла відлунням тривоги цілу осінь.
Час зупинявся. А думки летіли крізь густий туман спогадів і запитань...
Чому саме зараз, коли ти губишся дрібною краплиною у розкиданій мозаїці життя, знаходиш своє власне Я і вчишся мудрості?.. Серед багряного розпачу і мелодійного суму природи відкриваєш глибокі куточки душі, розумієш далекі і таємничі відголоси серця…
Ти ніби відсторонюєшся від щоденної метушні і застигаєш холодною краплею, що високо на гілці тремтить від осіннього вітру і чекає дива… Але не споглядаєш байдуже, а тихо роздумуєш, оцінюєш і відкриваєш світ по-новому…
Ти намагаєшся поєднати безліч частинок власного Я, що перебувають у постійному русі, прагнучи затишку та гармонії – і розчиняєшся у вирі буття, яке існує навколо, щораз інакше народжуючись у тобі. Цей вир – Душа. І це не просто сонце, яке з'явилося на небосхилі, щоб принести світло. Це сонце – Любов. Як найвища сутність, новий подих, що кличе до змін, перероджень, окрилень… Життя.
Ти стаєш єдиною з собою та світом. Відчуваєш свободу, легкість єдність і тепло. Всі барви осені міняють своє значення. Кожна помилка стає уроком, кожна невдача – випробуванням, кожен смуток – надією. Все це додає сили, мудрості і надихає серце творити...
Ти усвідомлюєш свою неповторність, щастя бути унікальною частинкою Дива, яке ти досі звикла називати Життям...
0 коментарів